В гостях у вампіра

Було вже досить темно. Руна стояла на порозі маєтка Атлу, все ще трохи здивована запрошенням на вечерю. Озирнувшись назад, вона побачила Релвуда, що махав їй рукою, бажаючи гарного часу. Після цього він вийшов у ворота та вони зачинились. Змія ніяково м’ялась деякий час, набираючись духу, щоб натиснути на кнопку дзвінка. Неочікувано для неї замок на дверях відімкнувся, та вони привідкрились. За дверей визирала Мілен.
Міл – Вітаю. Ти досить довго тут стояла, тож я вирішила…
Ру – Хах… Так. Привііт. Я просто проводжала поглядом пана Релвуда, та ось ось подзвонила б.
Мілен посміхнулась, та вирішила промовчати, що спостерігала за нею весь час.
Міл – Тож, проходь будь ласка. Все вже готово до твого приходу.
Мілен розпахнула двері, та впустила Руну в середину. Будинок був не дуже великий, але просторий як на таку кількість жильців. Вони розмірено йшли коридорами, даючи змогу гості краще розгледіти приміщення.
Ру – Ти молодець. Я спочатку думала, що тут працює команда покоївок, але коли дізналась, що за це все відповідаєш тільки ти, я дуже здивувалась.
Міл – Пан Атлу досить відлюдькуватий, тому не хоче, що б тут крутилось багато народу. Доводиться справлятись самій.
Ру – Просто не уявляю як ти все встигаєш…
Міл – Ну… В мене багато часу на це, хах. А ще досить корисно мати крила.
Вона посміхнулась.
Ру – Все одно це дивовижно. Я б не змогла одна тримати в стані такий будинок.
Міл – В мене не має потреби витрачати вільний час на походи в місто, тому я працюю більшу частину дня.
Ру – Зрозуміло.
Вони пройшли повз їдальню.
Ру – А хіба ми не…
Міл – Вечеря очікує в іншій кімнаті. Пан Атлу хотів, щоб вечеря була більш затишною. А їдальня занадто простора для цього. Тому ми з кухарем накрили стіл в його кімнаті.
Ру – Ааа… Стільки уваги до мого візиту, це так приємно.
Мілен знову посміхнулась.
Міл – Ти заслуговуєш на це. Пан Атлу рідко коли проявляє таку цікавість до когось. Та більшу частину часу стриманий і без емоційний. А ти його розворушила.
Ру – Хах, припини. Я й так вся червона зараз.
Вони піднялись сходами на другий поверх, та продовжили йти коридором.
Міл – Останні дні він з захватом возився в своїй лабораторії з вашими взірцями. А коли оформлювали меню з кухарем, постійно цікавився, як можна адаптувати наші страви, ближче до твоєї культури.
Ру – Справді?
Міл – Так. Я його таким ще не бачила. Він досить холодний та суворий з вигляду, хоча і проявляє тепло, в своїй певній манері, але прям ось таким я його ще не бачила.
Ру – Мені це дуже лестить.
Міл – Я навіть тобі трішки заздрю.
Ру – Справді? Я не хотіла б якось тебе образити тим, що він так мною цікавиться.
Мілен засміялась.
Міл – Та все гаразд. Я нормально сприймаю це. Він і до мене деколи проявляє відлигу. В нас суто ділові відносини, і трішки дружніх.
Ру – Ааа, зрозуміло. Рада це чути.
Міл – Певно в тебе з паном Релвудом щось схоже.
Ру – Напевно. Я більше прив’язана до нього через нашу зустріч. Він теж завжди чимось зайнятий, а я просто була поруч та робила свою роботу. Але не дивлячись на це, він завжди мене підтримує. Тішить дрібницями, робить якісь жести уваги, та й так якось.
Міл – Зрозуміло. А маєток пана Релвуда менший?
Ру – Маєток? Нііі… Пан Релвуд проживає в апартаментах готелю, де я працювала. Але сам готель трішечки більший. Нас там було досить багато. Тому я здивувалась коли взнала, що ти тут сама.
Міл – Оу. Он воно як.
За цією розмовою вони встигли дійти до дверей кімнати.
Міл – Ну добре. Це тут.
Мілен відчинила двері, пропускаючи Рунайю вперед. В середині й справді було дуже затишно. Кімната була в темних відтінках, її освітлювало багато свічок. По центру стояв стіл з гарячими стравами та вином, за яким сидів Атлу.
Атлу – Ви прийняли моє запрошення.
Вампір підвівся та підійшов до дівчат.
Атлу – Дякую, Мілен. На сьогодні робочий день закінчився. Ти можеш бути вільна.
Міл – Так, пане Атлу. Гарного вам вечора.
Атлу – Тобі теж, Мілен.
Вона відкланялась, та привітно помахала на прощання Руні. Атлу зачинив двері та провів за руку Руну до столу, після чого вернувся на свій стілець, сівши навпроти гості.
Ру – З Мілен все буде гаразд? Вже досить темно.
Атлу – Цілком. Її апартаменти тут, на першому поверсі. В халепу коридорами вона не потрапить.
Ру – Хах. Могла б здогадатись. Я така розсіяна буваю часом.
Атлу посміхнувся.
Ру – Вам з нею повезло. Утримувати такий маєток в одну персону дуже складно. А він виглядає дуже гарно.
Атлу – Так. Відверто кажучи, до її появи тут був цілковитий гармидер. Як можна було зрозуміти, я не сильно шаную наявність будького поруч з собою, не кажучи вже про цілу команду з прислуг. Та й коли брав її, не сильно розраховував, що вона справиться самотужки. Але вона справляється. Взяла на себе всі основні обов’язки. Камералістику, фінанси відповідно, та чистоту маєтку.
Ру – Вона згадувала про кухара, він теж живе в маєтку?
Атлу – Ні. В маєтку проживають тільки я та Мілен. Ну і ще один… В тім не про нього. Кухара Мілен запрошує на день. Живе він окремо. Так само як і ті, хто доглядають за ділянкою маєтка. Не має потреби тримати їх постійно поруч. Зайві витрати.
Ру – Не думала, що Мілен займається ще камералістикою. На це потрібно мати хист до арифметики, та знатись на матеріалах.
Атлу – Вона розкрила свої таланти. Пам’ятаю той день, коли я помітив, що маєток ідеально чистий… Навіть соромно трохи за себе перед нею.
Ру – Хах. Що такого сталось?
Атлу – Нічого такого особливого. Просто я звернув увагу на це тільки через два місяці її перебування в маєтку. Я дуже сильно занурююсь в роботу, та постійно в голові якісь думки крутяться. Нічого не помічаю навколо. А тут в якийсь день, я просто підіймався сходами, та мене ніби щось вкололо. Я зупинився, та глянув навколо. Ніякого павутиння, ніякого пилу. В підсвічниках новесенький свічки, і всі палають. Я подивився на Мілен, та десь пів години бігав з нею по всьому маєтку, роздивляючись все, та задаючи дурні питання на кшталт «А де павутиння? Тут що, весь час висіла картина, а не порожня рама? В нас працює КУХНЯ? За тим мотлохом, що лежав біля тої стіни, весь час був прохід в ще одну кімнату?»
Ру – Хах. Ви дуже працьовитий.
Атлу – І дуже неуважний що до свого побуту.
Ру – Я ціную в інших таку манію до улюбленої справи.
Атлу – Справді?
Ру – О, так. Це чудово мати справу, в яку занурюєшся з головою.
Атлу – Але як стало зрозуміло, необхідний хтось поруч.
Ру – Так. Тому так само як вам повезло з Мілен, пану Релвуду повезло зі мною. Він теж часто перестає звертати увагу на безлад навколо.
Атлу – Он як… Виглядає він твердолобим. Без образ, просто ділюсь своїми враженнями.
Ру – Все гаразд. Вам варто познайомитись ближче і ви все зрозумієте.
Атлу – І яка ж манія в нього, що він забувається про навколишнє?
Ру – Їх дві. Якщо бути точнішим. Про другу я дізналась набагато пізніше. Перша манія — це одяг. Він з сім’ї кравців, тому знається на цьому, і коли йому приходять ідеї вбрання, то він забуває про все. Може тиждень возитись над костюмом, чи платтям, а я навколо ношусь як помічниця і прибираю безлад.
Атлу – А друга?
Ру – А друга, як виявилось, він мисливець за винагороду. Як потім він зізнався. Його статок, котрий він вклав у розвиток залізниці, в нього не від вишуканих вбрань. Ми були в його будинку, котрий він використовував як резиденцію при полюванні. Там такий гармидер був, хах. Він міг тижнями не виходити звідти, вивчаючи записки, архіви, та інші текстові документи які містили інформацію про того, кого потрібно знайти.
Атлу – Он як. Цікаво.
Атлу глянув на Рунайю та пустий келих.
Атлу – Який я все ж таки неуважний.
Ру – М?
Атлу – Ми тут самі. Я зовсім забув налити вина.
Вставши з-за столу, вампір досить легко та вміло відкоркував пляшку . Взявши її келих він обережно наповнив його, після чого наповнив свій.
Ру – Ах, дякую. Я не часто вживаю вино, але сьогодні можна.
Атлу – Це одне з хороших.
Він повернувся на своє місце. Руна злегка пригубила вина.
Атлу – Куштуйте страви, не соромтесь.
Ру – Так, звісно…

Вони прийнялись вечеряти і деякий час сиділи в тиші. Після цього вампір вирішив продовжити розмову.
Атлу – Як Вам страви?
Ру – Оу. Дуже смачно, нагадує мені про домашню кухню.
Атлу – Справді? Тоді мені вдалось добре адаптувати їх з Ваших розповідей.
Ру – Це дуже люб’язно з вашого боку.
Атлу – Насправді, я б хотів ще поспостерігати за Вами у вашій природній формі.
Ру – Ви маєте на увазі саме поїдання?
Руна сором’язливо засміялась.
Атлу – Так. І не тільки. Хочу зафіксувати всі відмінності для архіву.
Ру – Хах. Думаю в нас буде достатньо часу.
Атлу – Сподіваюсь на це.
Він посміхнувся.
Атлу – Розкажіть мені про інших Ваших супутників.
Ру – М? Маєте на увазі за пані Алісу, та Альтеру?
Атлу – Так.
Ру – В якийсь день пан Релвуд повернувся вже з пані Алісою до своїх апартаментів. Це мене трішки переполохало при першій зустрічі, хах.
Атлу – Через оголеність?
Ру – Так… Я просто увійшла до апартаментів, побачила її, та подумала, що зіпсувала момент…
Вони обидва засміялись.
Ру – Я трішки сором’язлива, що до такого була.
Атлу – Були?
Ру – Так. Згодом я звикла. Особливо коли ще з’явилась Альтера. Пані Аліса досить стримана в своїй поведінці. В тому сенсі, що не дивлячись на те, що на ній не було одягу, вона ніби розуміла те, яким чином потрібно бути повернутим до співбесідника, щоб бути максимально прикритою. Волосся на грудях, пах теж постійно прикритий. А Альтера цього не дотримувалась. Та й вони не весь час вже ходили так.  Пан Релвуд зробив для них одяг, хах. Це підкреслило їх красу як на мене.
Атлу – Альтера… Ви не використовуєте по відношенню до неї формальність.
Ру – Ми з нею значно ближчі ніж будь з ким.
Атлу – Он як… Я гадав… Хоча це вже не важливо…
Ру – Ви засмутились?
Атлу – Просто… Не знаю як себе поводити в таких випадках…
Руна трішки захмелівши м’яко посміхнулась.
Ру – Я чудово розумію, що цікава вам. І як би мене щось утримувало від того, щоб прийняти вашу цікавість, я б одразу відмовилась від вашої пропозиції вечері тет-а-тет. Ми з Альтерою не тримаємо одне одного на коротких повідках, але так, ми пара.
Атлу – Он як. В певній мірі таке притаманно й нашій місцевості, хоча деякими прошарками це засуджується.
Ру – Як і в нашому світі. Але мої рідні землі більш вільно відносяться до такого.
Атлу – Зрозуміло. Це мене заспокоїло. Принаймні я не розіб’ю своєю цікавістю нікому серце.
Ру – Хах, так. Вона швидше за все почне мене розпитувати про враження.
Атлу – Зрозуміло. Це доволі цікаво.
Вампір м’яко посміхнувся та випив вина. Вони ще деякий час сиділи в тиші.
Атлу – Як вам місто, та й наш світ в загальному?
Ру – Ох. Місто дуже гарне. Я мало бувала в схожих місцях. Тут спостерігається як стара архітектура, так і нова, і вони в значній мірі гармоніюють одна з одною. Всі ці деталізовані елементи фасадів мені дуже подобаються.
Атлу – Щось схоже у вашому світі є?
Ру – Так. Але саме стара архітектура притаманна в більшій мірі старому континенту. На новому континенті архітектура виглядає, ммм… спрощено.
Атлу – Спрощено?
Ру – Так. Новий континент наповнений гарною архітектурою теж, але… Такі деталізовані елементи ручної роботи, до прикладу, в більшості замінені на елементи машинної, промислової обробки. Через що таких цікавих візерунків вже немає, але воно все одно виглядає дуже цікаво.
Атлу – Оу…
Ру – Так. Деякі майстри навіть створюють цілі композиції з прямих ліній та геометричних фігур.
Атлу – Цікаво.
Ру – А ще є певні відмінності у одязі. У вашому світі він виглядає для мене, ммм… вінтажно…? І в цей же час інакше… В нашому світі одяг теж дещо простіший на елементи.
Атлу – Зрозуміло. З ваших розповідей в мене виникає бажання навідатись у ваш світ… Звучить заманливо на нові дослідження та пригоди.
Ру – Хах. Я не думала, що можу цікаво розповідати…
Атлу – Нічого не знаю. Мене ви здатні зачепити лише одним поглядом.
Руна сором’язливо засміялась.