Знайомство

— Атлу, мені здається, чи в нас новий гість?
Вампір став дивитися в напрямку погляду Алун-Тероса, намагаючись зрозуміти про кого мова. В бальному залі було повно дарторіан вищого статусу і серед них справді один виділявся.
— Ах, Ви про того темного з неймовірно сяючим волоссям і рогами на голові?
— Саме так.
— Він справді тут вперше, і наскільки я встиг помітити, то прийшов в супроводі пані Мруан. Вона від нього і кроку не відходить.
Правитель став пристально вивчати нову фігуру, яка в цей час почала кружляти в танці з жіночкою.
— Ескорт-послуги? — Алун продовжив тему не відриваючи погляду від гостя.
— Можливо.
— Я так давно цим не цікавився, що взагалі вже перестав розуміти хто звідти.
— Я не думаю що це недолік. Ви подорослішали.
— Ні. — Алун перевів погляд на вампіра, — Я вмер як дарторіан, якого би втішали звичайні потреби, та якого би щось цікавило, окрім правління і життя народу. Але... він, хто він такий?
Алун знову став дивитися в напрямку залу. Атлу же бачив в ньому непідробний інтерес до нової фігури і це його спантеличувало. Правитель і справді давно так нічим не цікавився окрім праці.
— Сьогодні серед гостей присутній пан Гролун, бажаєте щоб я його покликав до Вас на бесіду?
Алун трохи відійшов від думок це почувши, і кивнув тому даючи своє добро. Вловивши цей жест, Атлу ж миттю зник з його очей.

— Доброго вечора, Ваша Величність! — Чоловік відкланявся перед Алун-Теросом, в той час як Атлу став на своє місце. — Ваш радник передав мені, що Ви бажаєте мене бачити. Чим я можу Вам служити?
— Подивіться.
Правитель вказав поглядом напрямок, в якому знаходилась все та сама темна фігура. Чоловік же деякий час вивчаючи всіх гостей здається трохи скривився, але взявши себе в руки продовжив говорити при всьому етикеті.
— Я так розумію, Вас зацікавив темний кінь?
— Так. Ви його знаєте?
— Знаю. Його звати Ісаель. Він був не поганою повією в моєму борделі, починав з самого низу не маючи нічого. Навіть мешкав в одній з кімнат бо власного житла не було. Клієнти його охоче любили, бо він і справді гарний зовні вийшов, а в ліжку був дуже слухняний. Але потім він став набиратися знань в поведінці серед таких як ми з вами, йому набридло бути просто гарною лялькою для звичайних клієнтів. Його зацікавило дійти до ескорт-послуг.
— Тож, я бачу він дійшов і має в цьому успіх.
— Кхм. Так.
Алун помітив в Гролуні якусь напруженість, наче він чогось не домовляв.
— То що ж Вас тоді так турбує?
— Його присутність на цьому заході.
— Невже? Мені здавалося, це принесе Вам не малі кошти. Пані Мруан не з тих хто поскупиться на свої втіхи витрачати золутки.
— Так, але... Я його давно звільнив.
Алун подивився на того мовчки не розуміючи.
— Спочатку все було добре, він виконував свою роботу як слід, але набивши базу клієнтів, він почав з ними зустрічатися без мого відома. Він отримував гроші, але ці гроші не йшли до нашого борделю. Мене дістали його свавільність і зухвалість, тож я був вимушений його звільнити. Кхм, перепрошую.
Поки чоловік намагався привести себе до тями, трохи попускаючи запал від теми, Алун же здається зацікавився ще більше. На його обличчі з'явилася посмішка.
— Шкода. Доведеться мені з ним зв'язуватися власноруч, а не через Вас.
— Ваша Величність, Ви ж не серйозно? — Гролун безперечно здивувався словам правителя, — Він не працевлаштований ніде, порушує закони — не платить податки.
— Чому Ви так впевнені в цьому? Він же не зобов'язаний був показувати Вам всі ці папірці, які б його могли зараз виправдати, а Вас виставити зі сторони наклепу. Та й звідки мені знати, що між вами двома сталося насправді...
Алун став дивитися на чоловіка скоса, вже натякаючи всім своїм видом, що кожне нове слово може бути використано проти нього. Той знову попустився.
— Так, перепрошую. Я впевнений, що Ви здатні самі розібратися в його чистоті.
Правитель кивнув тому, показуючи що вдячний та бесіда на цьому завершена, після чого знову став дивитися на гостя. Атлу ж проводив Гролуна до виходу і повернувся на місце.
— Як гадаєш, запрошення від мене для Ісаеля буде жахливою карою за його неслухняність?
— Хм? Здається я тільки зараз чув, що Ви переконували пана Гролуна в його чистоті.
— Ти справді в це віриш?
— Не дуже.
— Отож. Прийшов ні з чим, сидів в борделі, а потім став крутитися серед знаті, та вести себе як пан власного життя. Він або самовпевнений гівнюк бажаючий більше грошей, або той хто терпіти не може нашого суспільства і натиску. Я добре знаю пана Гролуна, будь в мене можливість від нього втекти я б зробив так само.
— Тож, Ви впевнені, що якщо він більше не працює в борделі, то це чисто тому що пан Гролун його дістав, а сам він не платить податки бо... бо що?
— Ні. Я не впевнений. Я хочу в це просто вірити. Я хочу вірити в те, що все це не через гроші. Розумієш?
Атлу подивився на гарпію здогадуючись про що мова. Йому потрібна була підтримка та надія в прості почуття, які не були б пов'язані з грошима. Старі рани все не відпускали його.
— Розумію.
— Він вперше, за довгий час, змусив мене знову ожити. І поки це сидить в мені, я хочу спробувати знову — тримати момент. Я хочу вірити.
Атлу дивлячись на натхненого Алун-Тероса просто мовчки кивнув і легенько посміхнувся, він був дуже радий це чути.
Залишок вечора вони ж провели як то завжди буває на подібних заходах, лише інколи відволікаючись поспостерігати за Ісаелем.

Настав час, коли всі почали розходитися по своїм справам, роблячи зал більш пустим та тихим місцем. Атлу все вичікував гарної нагоди перетнутися з темною фігурою сам на сам, і вона все ж йому випала. Пані Мруан відійшла привести себе до ладу у жіночу кімнату, залишивши Ісаеля очікувати її біля виходу. Здається, той достатньо стомився за вечір, щоб не помітити появи біля себе вампіра, або ж Атлу рухався доволі тихо по звичці.
— Перепрошую, пане, Ви не будете проти якщо я Вас вкраду на декілька хвилин від споглядання цієї неймовірної скульптури?
Голос Атлу наче вибив з рівноваги Ісаеля, але він тут же спробував привести себе до ладу.
— Ох, так, звісно. Вибачте. Я просто трохи не очікував Вас тут побачити.
— Все добре. — Атлу посміхнувся доброзичливо. — Я Атлу Фогва, радник Алун-Тероса Лантара, хоча можливо Ви й так це знаєте. Можу я поцікавитися як Вас звати та ким Ви є?
— Я Ісаель. Просто Ісаель. Нажаль, я не маю ніякого вищого статусу, щоб себе якось гарно представити перед Вами. Я всього лише супроводжую пані Мруан.
— Перепрошую за таке незручне питання, але ви зустрічаєтеся?
— Не зовсім. — Ісаель глянув ніяково кудись в бік. — Я лише роблю те, що вона хоче.
— Працюєте на неї?
— Можна і так сказати.
Атлу помітив деякий сум в очах Ісаеля, а його поза видавала те, що йому трохи дискомфортно біля вампіра.
— Тож, Ви щось хотіли, пане Атлу? — Ісаель вирішив сам продовжити діалог, після секундної паузи.
— Так. Я хотів запевнитися, що Ви є тим, ким я Вас і уявляв на цьому вечері.
— Значить, Ви й так все про мене знали?
— Майже. Я би хотів з Вами познайомитися ближче, але скоро повернеться пані Мруан. Та й краще, я залишу це діло комусь більш гідному за мене.
На цих словах Атлу дістав конверт та протягнув його Ісаелю. Той прийняв його дуже схвильовано, бо побачив сургуч поставлений самим правителем. Не довго думаючи, демон сховав його у надійне місце, щоб пані не побачила. Атлу ж знову посміхнувся.
— Не загубіть його. Та гарної Вам ночі, пане Ісаель.
На цих словах вампір так само тихо віддалився та зник з його очей за першим поворотом. Не витрачаючи часу, він попрямував до покоїв Алун-Тероса.

— І що, як він тобі? — Алун вже з нетерпінням чекав думки Атлу, сидячі у кріслі та гортаючи якісь нецікаві папірці.
— В мене не було достатньо часу з ним познайомитися краще, але він дивний. При нашій розмові, він дуже обережно намагався пояснити ким є. І відчував себе трохи дискомфортно. — Атлу ж розташувався біля письмового столу, спираючись на нього.
— Справді? Невже ти його так злякав?
— Не думаю що проблема була в мені, скоріше в темі яку я підняв.
— Цікаво. Чого б дарторіан який в цьому "вариться" постійно, так неохоче говорив за свою працю.
— Можливо, йому все ж є що приховувати від нас, хоча б ту ж інформацію що доніс пан Гролун.
— Хм. — Алун трохи випав у думки, обробляючи всю отриману інформацію. — Тим не менш, ти передав йому конверт?
— Звісно.
— Добре. Тоді будемо чекати відповіді. А поки, забери цю макулатуру від мене та попроси когось зробити чай. Я дуже втомився. 
— Як побажаєте, Ваша Величність.

— Чим можу допомогти, пане?
Ісаель стояв вже ніяково біля прислуги, яка могла його або впустити у покої Алун-Тероса, або ні. Все залежало від чарівного листа, який був написан самим правителем та мав силу еквівалентну пропуску. Він просто мовчки протягнув запрошення слузі, і той дослідивши його уважно, підійшов до дверей простукати якийсь шифр. Через декілька секунд у відповідь почувся свист "пташки", на який слуга відчинив двері Ісаелю, та той зміг зайти у приміщення. Алун-Терос вже стояв чекав його біля входу.
— Ах, а ось і наш гість завітав. Ще й дуже вчасно.
Ісаель трохи розгубився, зустрівшись з Теросом настільки близько, але тут же постарався взяти себе в руки та поклонився вітаючи.
— Доброго вечора, Ваша Величність. Я навіть не мав думки проігнорувати від Вас запрошення. Для мене це велика честь.
Алун кивнув тому вітаючи також.
— Я радий це чути. Певно, Ваш керівник дуже Вами задоволений, як надійним робітником. Вчасно приходите, не відмовляєте у зустрічі клієнтам, тощо.
— Мій керівник? Ви, про пана Гролуна? — Ісаель став виглядати трохи ніяково.
— Так, я про нього. Чи Ви працюєте на когось іншого?
— Ні. Я не працюю на когось іншого.
— Справді? Тоді, чому Ви мене перепитуєте за кого може йти мова? — Алун пройшовся до шкафчика з дорогими напоями, даючи тому відпочити від зорового контакту.
— Я просто давно з ним особисто не зустрічався. В нас бувають деякі розбіжності стосовно праці.
— Бувають? Чи були? — Подивився на того мигцем оцінити стан, сам же в той час дістав якусь пляшку.
— Кхм. Я не зовсім розумію питання, вибачте.
Ісаель почав нервувати трохи більше, притиснуті вуха та погляд це дуже сильно в ньому видавали. Правитель це помічав.
— Все Ви розумієте. Думаєте, на тому заході я б так просто Вас оминув стороною і не почав цікавитися Вашою персоною? Я знаю всіх гостей того вечора, окрім Вас. Ви точно були не з дарторіан вищого суспільства, як би не намагалися себе поводити і ховатися за всіма. І я спілкувався з Вашим керівником.
Демон відвів погляд в сторону не знаючи що сказати. В його голові було лише розуміння того, що ця розмова може поганого скінчитися. Правитель стримано продовжував.
— Вам доведеться виплатити штраф за свою свавільність та зробити все необхідне, щоб я більше Вас на цьому не спіймав ще раз.
— Так, Ваша Величність, я все зрозумів. Я дуже вибачаюсь за цей вчинок, та я більше цього не допущу.
— О, то Ви все ж таки не самозайнятий. Я, насправді, лише це припускав.
Ісаель вже проклинав себе мовчки, що сам себе видав на такій хитрощі. Зовсім занурившись у свої думки і сором перед правителем, той вже встиг налити вина в один з келихів, та підійти до демона ближче.
— Добре, я сподіваюся на Вашу розсудливість. А поки розслабтеся та спробуйте це вино.
Ісаель оторопів на деякий час не знаючи як відповісти, але Алун-Терос вже й так його розколов. Зрозумівши, що втрачати більше нема чого, він просто взяв келих і відпив трохи вина.
— Воно дуже смачне. Дякую.
— Так, неймовірне. — Підібрав у того келих назад в свої руки, — Але я чув що воно розкривається ще краще, якщо його смакувати в інший спосіб.
Алун глянув на Ісаеля грайливо, та відпив теж вина, залишивши присмак на своїх губах. Після чого взяв того за підборіддя та наблизився поцілувати в губи. Ісаель розгубився від подібних дій гарпії та махнув хвостом нервуючи, але продовжуючи відчувати як він спокійно та турботливо це робить, почав і сам заспокоюватися та піддаватися у відповідь. Тільки-но Алун помітив що той розслабився, то одразу же відпустив демона відійшовши на пару кроків назад.
— Звісно Ваш колишній керівник мені доніс деяку інформацію за Вашу особистість, але я забув у нього уточнити про Ваші умови праці.
— Ох, так... — Ісаель намагався привести себе до тями, — Зустрічі з чоловіками для мене прийнятні, якщо я Вас правильно зрозумів.
— Правда? Чи це було висловлено лише щоб мене задовольнити як правителя?
— Правда. Інакше мені б самому не привіталося, якщо справа дійшла б до діла, та якщо Ви розумієте про що я.
На цей раз слова Ісаеля звучали більш впевнено та Алун на це посміхнувся у відповідь, скинувши вже остаточну серйозність та напругу в бесіді.
— Тоді, я пропоную нам познайомитися ближче ще за парочкою келихів вина, якщо Ви не заперечуєте.
— Ох, з превеликим задоволенням, Ваша Величність.