БАЗа — Історія Іланца

---

Перш ніж читати цю статтю, раджу вам ознайомитися зі «Становлення Богів — Життя та Смерть» , де докладно розписано хто такі фахо, примітки по Богу Життя і цілителям за звання.

---

Народився Іланц 28.04.1462 део. Сім'ї своєї він не знав змалку, так як у віці менше року, опинився в дитячому будинку. У ті часи йшло винищення цілителів, тому батьки вирішили таким чином сховати дитину від вбивства. Що з ними самими стало — невідомо.

З дорослішанням Іланца в дитячому будинку, йому все менше і менше починало подобатися те, що в ньому відбувалося. Ріс він досить кволий, замкнутий, і мало хто з ним любив грати, не те щоб навіть дружити. Але вчитися гвідейну подобалося, він розумів, що знання, що дають вихователі, йому знадоблаться у житті.

У віці 11 део, Іланц втік з пильного нагляду вихователів, під час чергової прогулянки на вулиці. Він не особливо знав на що розраховувати там, за стіною цієї величезної будівлі, але й далеко не був дурним, щоб так просто потрапити до варти. Молодий гвідейн зник у лавці одного травника, який звичайно ж за першим враженням не особливо був задоволений Ланцевою появою. Але дивлячись який хлопець прудкий і наполегливий, він так і бути взяв його під свою опіку, і почав вчити травництву. Самого ж дарторіана звали Намеддзо, і він був цілителем Фео, що зміг пережити "Смерть душі" (вбивство всіх цілителів, видане указом правителя Дерідора — Гоззо). Бачачи те, що Іланц був колишнім фахо, і мав деякі здібності до лікування ран, він вирішив спробувати віддати того в орден цілителів "М'юан" для навчання та розвитку сили ще краще.

Іланц навчався в ордені протягом 8-ми део, та мав такі успіхи у навчанні серед однолітків, що незабаром його назвали цілителем Тео і запросили бути наставником для нових учнів. Але не минуло й кількох місяців, як Ланц відмовився від цієї посади і зі скандалом пішов з ордену. Він дізнався, що всі цілителі наставники і вищі, просто продажні невіки, що не хочуть працювати з дітьми, які потребують допомоги, вимагаючи плати за їхні послуги. Орден дуже пав після "Смерті душі" і залишилися лише ті, хто міг уряду догодити чимось, не потрапивши під цю кару. Сам же Іланц дізнався, що тримався в ордені лише завдяки Намеддзо, той сплатив за його місце, але нічого не сказав. Він просто розумів, що знання, які юний гвідейн отримає від ордену, будуть корисні, і в майбутньому з ними він досягне більшого. Ланц звичайно був після цього розбитий, але в той же час вдячний Наме. Обдумавши все, і прийшовши трохи в себе, він купив газетку з вакансіями роботи, в пошуках тієї, де були потрібні травники і цілителі. Він потребував заробітку, бо дорога в орден стала йому закрита. Так він і знайшов роботу на БАЗі. Не сказати, що це було те, що йому потрібно, але більше варіантів по його області не було взагалі. Намедзо тільки поплескав гвідейна по плечу, побажавши вдачі, бо йти туди, це було найгіршим варіантом, що тільки міг випасти.

---

---

БАЗа

БАЗа — це місце душевно хворих дарторіан, а також тюремників. Знаходиться ця лікарня на окремій території за містом і охороняється дуже уважно. Але унікально в ній навіть не це. Весь цей комплекс знаходиться на руїнах колишніх виробничих цехів, і в деяких місцях можна помітити ці занедбані й проржавілі будівлі. Гоззо вигнав усіх працівників із цього місця, зробивши його тим, чим воно є й досі. Він був жорстоким правителем, який бажав, щоб усі були під його контролем, і відповідно "неслухняних" потрібно було десь тримати далеко від міста. Переобладнавши це місце під в'язницю і звівши величезні стіни, що приховували все, що відбувається всередині БАЗи, він став відправляти туди злочинців і ненормальних (другим просто теж місця не знайшлося в місті, та й не так їх багато було), найнявши хорошу варту, що стежила за порядком.

Після падіння Гоззо від руки Фаіре, в 1470 део, це місце хоч і впало в попиті, але потребувало хорошого спеціаліста в галузі лікування. Вартові часто отримували травми, а душевно хворим була потрібна допомога. Фаіре був тим, хто врятував цілителів від "Смерті душі", відповідно видавши нові закони та правила пристойності. Він вимагав, щоб на БАЗі був цілитель, як і в багатьох інших місцях, де були лікарі. (Це був важкий час як для любителів класики — цілителів, так і для лікарів, які практикують сучасні методи лікування. Вони дуже сильно конфліктували, але через роки навчилися працювати разом). Орден цілителів міг більше не напружуватися за життя, але їм був дан указ зайнятися якнайшвидшим навчанням фахо, щоб ті якнайшвидше освоїли забуту магію.

Але проблема полягала в тому, що на БАЗі жоден цілитель довго не затримувався, тиск варти в їхній бік (все ще старого загартування за правителя Гоззо) і доручення жахливо вимотували, добивали морально. Також багато фахо були не досвідчені, і просто не могли нічого зробити.

Минуло вже близько 10 део, а на БАЗі так само стояло безладдя, яке треба було тепер випробувати на собі Іланцу. Дев'ятнадцять років — це не зовсім серйозний вік для цілителя, все ще в розумінні суспільства, а особливо для БАЗи, тому його зустріли не особливо радісно. Протягом тижня "охоронці" цього місця свердлили його не добродушними поглядами, поки один старожил все ж таки не докопався до гвідейна безпосередньо. Він став гнітити оленя, влаштовуючи ціле шоу для інших вартових, що зібралися в окрузі, і явно не збирався йти, не давши бажаного глядачам. Іланц звичайно забарився, але знаючи місцеві звички, був готовий до подібного і з повною впевненістю прийняв виклик. Вистава, звісно, вдалася настільки, що всі буквально втратили мову. Ланц за пару хвилин зміг заламати здорованя навіть до ладу не увійшовши у смак бійки. Хто ж знав, що в нього теж були свої козирі в рукаві і він ходив на бойові мистецтва, паралельно навчаючись в ордені. Намеддзо знав, що цей світ не скоро буде готовий прийняти фахо з розпростертими обіймами, тому дав можливість Ланцу убезпечити себе, тобто відправив того навчатися захисту та боротьби. Це був перший раз, коли оленю довелося застосувати свої вміння вже справді у справі, він навіть був трохи гордий собою і не став цього приховувати від інших. Користуючись моментом він почав морально давити на решту глядачів, не сподіваючись на кращий результат, але на його ж подив, вони виявилися менш азартні на побої. "Капітан" повалений, ну а ми чого, нам робити нічого.

Після цього випадку вартового було звільнено, а заправляти порядком на базі став Іланц. Деякі, звичайно, все ще намагалися вставити своє заперечення проти такого глави, але швидко отримували "ляпас" від Іланца і підкорялися вже новим правилам.

---

---

Шаблезубий син

Не минуло до ладу і 2-х део, як Іланц встиг освоїтися на новому місці, завоювати визнання варти і вище тих, за відданість роботі, так тут ще оленю підвернулися нові випробування. В черговий раз вирушивши до краю міста в лавочку продавця травами і зіллями, йому по дорозі зустрівся маленький хлопчина, так зовні віком на 2 део, виснажений і втомлений. Це було дуже дивно, бо в окрузі не було жодної живої душі, суцільні поля та тільки ця єдина дорога. Іланц розумів, що маленький дарторіан загубився і забрав його до себе на руки помчавши до Дерідора. Продавець того дня був дуже здивований новому гостеві, у вигляді малюка, і допоміг цілителю його нагодувати, також розповівши де знаходиться центр пошуку зниклих дарторіан. Подякувавши торговцю за допомогу, він направився туди.

Іланц подав оголошення про те, що знайдено дитину, і що чекають на її батьків, але ніхто не відзивався дуже довгий час. За цей період олень встиг сам дізнатися з архівів, звідки малюк родом пішов, бо той мав кулон у вигляді сімейного герба. Провівши невелике розслідування, він зрозумів, що батьків можна не чекати.

Звали його Вайро, і народився він 20.11.1480 део, батьки хлопчика були з багатою та важливою родиною, але мати його померла під час пологів, а батько від горя став нестабільним і просто спився. Це дізналося, коли цілитель, прийшовши в гості до їхнього будинку, виявив дарторіана мертвим. Як же малюка пощастило виявитися так далеко від дому, залишалося загадкою, але його це до певної міри врятувало від смерті за батьком.

На жаль цілителю це не полегшило життя, адже він розумів, що на дитину чекає дитячий будинок, раз більше ніхто не перебував в опікуни. Родичі відмовилися брати його на виховання, а деякі взагалі не відреагували на листи, вдавши що їх і не було. Дивлячись на хлопця йому все більше і більше не хотілося так жорстоко з ним чинити, тому він вирушив у Дерідор і оформив усі документи, щоб стати його прийомним батьком.

Було досить дивно, бачити маленького хлопчика на БАЗі серед злочинців, ненормальних і дорослих дядечків вартових, але певною мірою це гартувало Вайро і робило сильнішим. За своїм виглядом він виявився шаблезубим котом, від того мав величезну силу, енергію і витривалість. Його було важко зловити і посадити за уроки, що давав йому Іланц, але коли все ж таки він концертував увагу в підручник і зошити, то ні на що більше не відволікався. Цілитель приносив йому різні книги з ринку, і бачив, що тому більше запала в душу фізика, математика та інженерія особливо. Сам він нічого в цьому не тямив, але дитині в його запитах не відмовляв. Паралельно цьому Ланц навчав Вайро бойовим мистецтвам що сам знав, дитині були дуже цікаві активні заняття, але ще більше його манила вогнепальна зброя. Гвідейн трохи насторожувався, коли мова заходила про ці небезпечні речі, але з усією обережністю та увагою давав Вайро вивчати і їх. Все ж, за весь час поки Вайро виховувався, він хоч отримував рани, синці і садна, але ніколи не заходив далі цього, він був не таким дурним щоб самого себе наражати на небезпеку.

Згодом Вайро став частиною родини БАЗи, і подорослішавши займав уже місце за Ланцем серед правоохоронців. Він чудово володів зброєю, і навіть збирав деяку сам, постійно привносив нововведення в оточення, завдяки своїм інженерним захопленням, лагодив все, що могло зламатися, і це було сказано не тільки про предмети. Він шалено любив батька, і був вдячний йому за всі вчення, турботу та увагу.

Сам же Ланц був дуже радий, що зміг виховати Вайро таким і що в нього є хороший син. Олень ніколи не думав про сім'ю, та й з його роботою йому здавалося це неможливим вже загалом. В його житті насамперед стояла допомога оточуючим, як би вона його не вимотувала. Іноді він навіть не міг точно сказати, якої він орієнтації, бо його жодна стать не приваблювала аж до закоханості.

---

Друге дихання

Так сталося, що пригоди Іланца на цьому не закінчилися, і стали більш масштабними. У 1510 део, в Деридорі почалася нова війна, що здобула назву "Сакт о Уна", у перекладі з драконього — Війна двох Братів. Головними нападниками в ній стали дарторіани, що вірно були віддані своєму ватажку — Грагору.

Першими від цієї події постраждали, звичайно ж, жителі БАЗи. Оскільки там були злочинці та ненормальні, то нападникам було на руку навіяти ще більше хаосу та паніки на мешканців Дерідора.

Сталося це все під сутінки. Вороги зруйнували ворота, пробравшись усередину БАЗи і звільнілили в'язнів, паралельно вбивши багатьох вартових. Іланц намагався відправити повідомлення в Дерідор через кімнату зв'язку, але загарбники обірвали лінію передач. Дещо забарившись, він розшукав Вайро, де придумали інший план для попередження про те, що сталося. Зібравши все необхідне, вони висадили в повітря одну будівлю БАЗи, що й без того була порожньою і трималася на чесному слові, влаштувавши тим самим нехилий галас і пожежу. Ворогів це напружило, їхні плани тихого нападу і зникнення руйнувалися, від чого вони напали на Вайро з Ланцем, даби помститися. Охоронці порядку відбивалися як могли, поки кіт все ж таки не зазнав поразки і його не придавило величезним блоком. Відвернувшись від супротивника у бік шаблезуба, Іланц також пропустив удар мечем прямо в груди, після якого впав, втративши свідомість разом із життям.

Вранці все стихло. З живих залишилася пара вартових, що сиділи на землі приходячи до тями після ставшогося, і тільки якийсь віддалений шум змусив їх знову трохи напружитися. То виявився Вайро. Він виліз з-під плити живий і неушкоджений, відбувшись лише парою ран і зламаною лапою. Але його це зовсім не хвилювало, йому було важливо дізнатися, хто лишився живим, і де зараз Іланц. Знайшовши свого батька лежачим на землі, він кинувся до нього якнайшвидше оглянути, але спроби того привести до тями були безуспішні.

Пізніше прибули вартові з міста, разом із самим Фаіре. Правителя пригнічувало те, що сталося, і він вимагав терміново привести все до ладу виділивши нову варту. Вайро було призначено покращити систему безпеки, на що для цієї мети він отримав деякі знання та досвід від інших інженерів із міста, а також камінь «Астолін», що був реліквією і придбати його було неможливо ніде. Цей камінь міг бути джерелом енергії для всієї бази, на що вона ставала незалежною від Дерідора.

Увечері, на заміну Іланцу, був присланий Олфу, зовсім молодий і недосвідчений торейн. До його обов'язків входило допомогти хворим та влаштувати обряди поховання для загиблих. Коли ж у його руки потрапив олень, він деякий час не міг зрозуміти, що з тим не так, цілитель зовсім не виглядав мертвим, але при цьому не дихав, жодних ознак життя. Після чого, все ж таки вирішив його відправити до кімнати лікарів і подивитися, що буде далі.

---

Сам Олфу народився 24.04.1486 део. Про дитинство мало що відомо, як і про його батьків. Навчався в ордені цілителів "М'юан" півтора року, отримав звання Рео, після чого був присланий звідти на БАЗу. Як він там тримався і чому саме його поставили замінювати Іланца, також залишається загадкою. Але незрозуміліше всього звідки в нього вміння зцілення, бо зовні він далекий від фахо, і навіть другого вигляду немає.

Крім здібностей зцілювати у нього є такі, як, зміна кольору очей і відтворення крил з чийогось пера. Простіше кажучи, він може його в когось вирвати і начарувати собі крила ідентичні господареві пера. Тому на його хвості можна знайти купу різноманітних трофеїв для таких трюків.

Також головними відмінними рисами Олфу є колір волосся, окуляри і шрам на губі. Для цілителя, здавалося б, не проблема вилікувати себе, але шрам торейн залишив наочно для прикриття, що нібито він і знати не знає такої магії. А поганий зір у нього від народження, що дано від природи не зцілюється. З волоссям він просто завжди любить експериментувати, для нього це якесь хобі, а зміна кольору очей додає новим образам ще більшої закінченості.

---

Що ж говорити про його освіченість у лікуванні, то він не поганий, але й далеко не найкращий. У всякому разі цього вистачало, щоб зрозуміти, що Іланц далекий від світу мертвих і йому потрібен час для приходу до тями. Так минуло 4 дні "коми", після яких олень все ж таки прокинувся. Старожили БАЗи з Вайро просто кричали від подиву, що він зміг видертися у світ живих, але святкувати те було ніколи. Нападники встигли розгромити ще кілька місць Дерідора.

Ще через кілька днів Іланц зовсім оговтався, і знову став за головного на БАЗі. Серйозності він не втрачав не на мить, і порядок навів швидко. Олфу хоч і був слабенький в деяких місцях, але здорово його підміняв на якийсь час в лікуванні. Сам же олень зміцнів у своїх магічних силах ще більше, смерть здавалося наділила його другим диханням, і він був готовий віддатися всій своїй справі ще більше. Він нікому не казав, що з ним тоді відбувалося, але все це виглядало дуже сіро й невиразно. Цілитель ніби був серед усіх живих, але в той же час його ніби й не було. Бродив якоюсь примарою світом, і бачив себе з боку — своє тіло та немічність щось зробити. Спочатку це було схоже на страх, а потім він сильно сердився. У той момент він нічого не відчував поряд, крім одного дотику когось подібного до нього. Тоді Іланц зустрів лякаючу постать, що його торкнулася своєю кістяною рукою. Не встигнувши розглянути краще незнайомця, він отримав жорсткий удар у груди, від чого при падінні закричав, але коли зупинився перевести подих, то усвідомив, що лежить у ліжку і недалеко від нього вже з переляку Олфу впустив якесь зілля. У той момент Ланц зрозумів, що вперше воскрес і може сміливо називати себе цілителем Фео.

Нові здібності воскресіння родичів і себе йому знадобилися. Війна тривала ще деякий час, кількість постраждалих не зменшувалась. За цей період в Деридорі стало два правителі, сам Фаіре та його син Алун-Терос. Разом вони змогли втримати місто від меньших втрат, а заручившись підтримкою драконів і зовсім покінчили з війною. БАЗа почала знову функціонувати колишнім руслом, злочинців пребувало багато, як і скалічених душевно дарторіан.

---

---

Дорога помсти та кохання

Після війни у світі почався хаос із неспокійними душами. На БАЗу надходило багато дарторіан, які були психічно зламані і їм потрібно було лікування. Але дехто ніяк не виліковувався, і вбити їх було не правильним рішенням з усіх боків. Крім цього, з'явилося багато привидів загиблих, що іноді виникали і лякали народ — боги не встигали відновити цей баланс.

Бог Смерті Разіель був цим стурбований, навіть жнеці з чистильниками з його миру духів не встигали впоратися з усіма. На що після довгих роздумів виник астральний паровоз під назвою АПаР14, що надалі виконував функції перевезення душ з відповідних станцій прямо до центру збору таких. Першою головною точкою стала БАЗа і думаю це очевидно чому так.

Разіель вирішив сам відвідати це місце, щоб прокласти рейки для проїзду АПаР14 до них і пояснити, як він функціонує. Іланц довго обмірковував таке рішення, та все ж з недовірою погодився. Щось йому не подобалося не те щоб у цій ідеї, а в самому Богу Смерті. Але побоювання відпали, коли Разіель, проробивши свою магію, зміг відкрити портал і вивести астральний паровоз прямо на їх БАЗу. За цим він сказав привести тих, хто вже не виліковний. Пацієнтів знайшлося троє. Їх підвели на перон, звідки провідник допоміг хворим залізти у вагон. Після чого паровоз рушив у дорогу і виїхавши за ворота БАЗи зник у відкритому порталі. Всі тоді були шалено шоковані такою магією. Сам же Разіель тільки посміхнувся та сказав Іланцу, що АПаР14 приїжджатиме 1 раз на півтора місяці, а коли точніше він дізнається по пісочному годиннику, що бог йому залишив у кабінеті. Після чого він зник так само зненацька, як і з'явився на БАЗі.

З того часу астральний паровоз став чудовим провідником у астральний світ тим, хто не жив, а існував. Тим, яким порятунком була лише смерть, але ніхто не мав права їм її дати. Іланца заспокоювала ця думка, бо це було не на його руках, а цілителям зазвичай взагалі було гріх вбивати, принаймні він у це вірив.

---

Пройшов деякий час, Олфу більше не міг бути другим цілителем на БАЗі, він одружився з прекрасною стражницею Марі, і їм хотілося побудувати своє щастя в більш спокійному місці, ніж це. Їхнє рішення всі прийняли спокійно і трохи сумно, нехай ті й обіцяли приходити час від часу в гості, але Іланцу була потрібна нова заміна, на що орден виділив йому одного з учнів що знався на травництві та зіллях. Олень був трохи в шоці, мало того, що це не був повноцінний цілитель, він ледве дотягував до Тео, так це ще була здорова махіна, що нічого не бачила. Але подітися було нікуди, рада так вирішила, отже, вони "краще знають".

Алкор 18.01.1478 део народження. Виріс не в самій благополучній родині, матері не було, а батько в дитинстві з нього знущався, доходило навіть до побоїв. З народження він був зрячим лосем, але з кожним роком зір все падав і падав, поки не дійшло до того, що Алкор став тільки розрізняти ніч і день — трохи світла пляма і зовсім чорна. Коли дійшло до цього моменту, гвідейну було близько 14 део. Батько вкрай розлютився на нього такого безглуздого і в черговому спалаху гніву, не без допомоги алкоголю звичайно ж, вдарив сина з такою силою, що той відключився і опритомнів вже тільки в руках досвідченого цілителя. Він не розумів, що відбувається, але той пояснив, що батька його відправлять за грати і опікою його займеться тепер виключно орден. Як виявляється такі послуги у ордену є, тільки вони не бачили в лосі якоїсь перспективи. Алкором погано займалися, цілительство йому давалося важко, зате створення зілля йшло краще. Молодого фахо втішав тільки той факт, що чомусь у всіх лосів магія використовувалась важче, ніж ігри з травами, принаймні він так чув, сам на власні очі переконатися не міг. Коли Алкор виріс дуже часто підіймалося питання куди його діти з ордену, подібний "цілитель" їм не був потрібен, а працевлаштувати його виявилося тією ще проблемою. Алкора тримав в ордені лише закон за інвалідністю, де підтримувати його входило до їхніх обов'язків. Так він знаходився у них до 34-х део, поки не натрапила нагода відправити лося на БАЗу, де орден більше не займався б його опікою.

Сам же лось виявився досить оптимістичним і шалено добрим до всіх. Це трохи лякало Іланца, бо БАЗа це не місце для доброти і слабини, тут треба бути серйозним і зібраним. Довгий час олень шаленів і напружувався, коли бачив, як Алкор міг безглуздо застрягти на сходах, не зрозуміти куди йти, не могти заповнити папірці за нього, але так, єдине в чому він справді переплюнув оленя, це в зіллях. Іланц тільки хотів сам щось приготувати, але воно було вже створено за нього. Якийсь час його ще виводило з себе, що з цим лосем БАЗа стала просто подібна до дитячого садка, бо ніхто не міг утриматися з чергових безглуздих витівок Алкора. Але, в той же час, його десь усередині це торкнулося. Він починав усвідомлювати, що поруч із цим лосем просто неможливо бути строгим і серйозним дядьком, а усмішка того й зовсім змушувала розтанути.

Іланц почав з часом звикати до лося, і навіть спокійно ставитися до його прохань. Бувало, що навіть коли Алкор міг щось безглузде зробити при всіх, цілитель його спокійно поправляв як ні в чому не бувало, так само зберігаючи привселюдну строгість. Він виявляв до нього небувалу ніжність і турботу, на що Алкор відчував це, і сам слідом за Ланцем намагався бути серйознішим і зібранішим у деяких моментах. Вони вчили одне одного новим почуттям, і згодом почали працювати гармонійно та злагоджено разом.

Коли ж видався день, де Іланц виявляв себе досить відкрито і легко, Алкор набравшись всієї рішучості, зізнався оленю, що любить його і не хоче втратити. Цілитель це прийняв з посмішкою та поцілунком показав свою взаємність. Вони стали більш відкриті один для одного, і здавалися чудовим дуетом. Алкор почав займатися своєю фізичною підготовкою та приводити себе у форму. Після чого Іланц ще їздив у полях на тому верхи, і вчив лося орієнтуватися за командами оленя. Згодом це стали настільки відточені рухи за вказівкою, що Алкор міг без проблем будь-якої миті зробити що завгодно. Він віддавався повністю під управління Іланца, коли той був на ньому, і іноді навіть у своєму дарторіанському вигляді міг спокійно пересуватися без тростини, слухаючи тільки оленя. Усі на БАЗі були вражені з цієї парочки, але вони справді доповнювали одне одного.

Разіель бачив ці стосунки, і чекав моменту, щоб просто скористатися чудовою можливістю забрати Іланца собі. У його планах стояло зашкодити Богу Життя Тхао, і він поступово рухався до цього. Він переманював цілителів на свій бік пропонуючи стати тим його жнецями, але не всі погоджувалися так просто, і деяких вимагалося змусити це зробити.

---

---

У черговий день приїзду АПаР14 Іланц був здивований тим, що з вагона вийшов сам Бог Смерті. Він не розумів, що тому було потрібно, і намагався триматися всієї серйозності, щоб не видати себе ні на крок. Разіель посміхаючись став пропонувати цілителю перейти на його бік, але тільки Іланц хотів почати читати величезну лекцію чому не стане цього робити як бог перебив його сказавши — "Інакше Алкор помре". Ланц одразу замовк і розгубився, на що Разіель запропонував йому пройти у вагон і вирушити разом з ним у астральний світ. Олень тільки сказав Вайро тримати спокій і передати Алкору що повернеться пізніше, після чого пройшов у вагон і паровоз вирушив у дорогу.

Повернувся він до ранку наступного дня, вся варта його зустрічала стурбовано. Іланц виглядав дуже стомлено і спустошено. Дійшовши до Алкора він нічого не казав, той і так розумів без слів, що трапилося щось жахливе, намацавши хоча б його праву руку у вигляді суцільних кісток.

Разіель зробив його своїм жнецем, і тому належало надалі час від часу збирати по світу втрачені душі. Гірше було лише бачити чиєсь вбивство, і не мати змоги допомогти воскресити бідолаху. Іланца це знищувало зсередини, але він не міг нічого з цим зробити заради Алкору. Лось був страшенно цим стривожений, він не знав, як допомогти тому. Все що було в його силах, це тільки вирушити до величезних архівів і знайти хоча б якусь інформацію про Бога Життя. Робити він міг це навіть не ховаючись від Разіеля, найменше могли подумати, що сліпий фахо може зробити щось таке, що призведе до ради Богів щодо справи Разіеля.

Бог Життя жив у вежі, дістатися якої ніхто ніколи не міг, бо збивався зі шляху під чарами, накладеними на це місце. Це було проблемою для будь-кого, але не для Алкора. Його незрячість дозволяла не концентрувати свою увагу на оточення та довіритися шляху на почуттях. Таким чином він зміг вийти на будинок Тхао і доповісти про те, що сталося. Бог Життя не знав, чому навіть більше дивуватися, все, що відбувається, його вражало до глибини душі. Недовго думаючи він розшукав Разіеля і влаштувавши тому гарного прочухана, відправив на суд іншим богам. На що всі вирішили повернути його на місце жнеця Бога Смерті, а новим богом став Тартарон. Всіх постраждалих цілителів від Разіеля, яких знайшлося досить багато, поставили під наглядом Тхао, на що той зміг повернути їм їхню втрачену кінцівку та заспокоїти, що тепер усе буде добре.

Незабаром Іланц та Алкор змогли повернутися на БАЗу та продовжити свою роботу. Ось тільки астральний паровоз чомусь перестав приїжджати.

---

Сходження

Пройшло досить багато часу, відколи Іланц познайомився з Богом Життя і був ним визволений. Здавалося б, що такий спокійний і розмірений темп життя і надалі їм супроводжуватиме, і нікому не доведеться думати, як вилізти з чергової неприємної історії, але не сталося. Одного разу по всьому світу впала більшість цілителів, що була найбільш прив'язана до своєї сили. Іланц знепритомнів просто стоячи та спілкуючись з Вайро, а Алкор, якому встигли принести оленя на огляд, скаржився на головний біль. Він усвідомлював, що сталося щось жахливе і масштабне, а новини з околиць Дерідору це підтверджували. Але зробити з цим ніхто нічого не міг, цілителі завжди були тими, хто піднімав народ на ноги, а їх самих нікому підняти не вдалося. Лікарі розводили руками, не знаючи, що це за феномен такий, і пропонували лише знеболювальні пігулки від голови. Ті ж, хто впав "у кому", ніби застигли в часі, організм їх харчувався магією життя, але водночас вона і не давала їм підвестися.

Ішов третій день як світ зазнавав величезного хвилювання, деяким було страшно за своє життя, деяким просто погано, бачачи, що родичі цілителі ні живі, ні мертві. Алкор робив собі зілля, що допомагали приглушити головний біль, і просто час від часу мовчки сидів біля Іланца.

Але одного дня на БАЗу в гості прийшла молода фахо, і в руках її був золотий спис. Навколо зібралося багато вартових, що не розуміли хто це, і чому це дівчисько зі зброєю. Хтось навіть було хотів її зупинити, але варто було їй глянути у бік сміливця, як він тут же вдавав що краще нехай з цим хтось інший розбереться. Вайро був останнім хто все ж таки зважився стати на її шляху і дізнатися, хто вона така та що тут забула. Фахо оцінила сміливість шаблезуба і назвавшись Каротою, попросила привести Алкора з Іланцем. Вайро миттю кивнув двом стражникам цим зайнятися, і став уважно вивчати дівчину, на що вона тільки спокійно дивилася на нього. Від неї віяло якимось затишком та любов' ю, але не звичними йому.

Алкора привели до Вайро, притримуючи за руку, щоб той ніде не впав, бо сам же ніс Іланца. Він поводив себе спокійно та стримано, бо довірявся оточеню та діям, що воно з під нього хотіло. Дівчина нахилилася до оленя і провела рукою біля його ключиць, після чого між них з' явилося біле свічення і не довго протримаючись згасло. Вона сказала, що цілитель занадто слабкий, і зробила те саме з Алкор підсумувавши, що лось їй більше підходить — від нього йшло бежеве сяйво. За цим Карота щось наворожила і сказала, щоб Алкор слідував за нею, глянувши тільки на Вайро з деяким спокоєм, аби той не панікував та довірився їй.

---

Вона привела лося в вежу, біля якої йому вже доводилося побувати один раз, і сказала куди покласти Іланца. Сама ж більше не бажаючи приховувати свій вигляд, набула божественного вигляду Катрен і з усією легкістю і плавністю підійшла до ліжка Тхао. Він лежав важко зітхаючи, йому потрібна була допомога. Його кристал душі був тріснутий, і розбийся він ще більше, вся життєва сила його покинула б. Деміург взяла спис у руки і приставила його кінець до кристала Бога Життя, тим самим забравши половину його сили в наконечник. Сила, яка була дана йому цим знаряддям раніше, тепер повернулися на свій початок. Після чого вона підійшла до Іланца, щоб віддати артефакт у його руки і використовувати магію прив'язки життєвих сил оленя до списа, а списа до оленя. Це допомогло йому прокинутися, але з величезним болем у голові. Катрен знала, що так буде, тому запросила з собою Алкора, його потрібно було також поєднати зі списом та Іланцем. Нехай лось здавався не дуже могутнім на вигляд, але його кристал душі був куди сильніший за Ланцевого, і міг допомогти стати деякою "життєвою батареєю", щоб знову змогти підняти всіх на ноги. Тхао був тим чия сила тримала і об'єднувала всіх цілителів, він був настільки великим, що заміни йому просто у світі не знайти. На одного його потрібно кілька цілителів, на що Деміург бачила найкращий варіант тільки в цій парі. Вони були одним цілим в якомусь роді, але навіть їх сили не вистачало, на що довелося позичити у Тхао заточивши в спис.

Якийсь час це допомагало триматися, поки Катрен ходила серед своїх володінь у пошуках того найпотрібнішого каменю Астоліну (кристалу душі). Пішло на все це близько 4-х місяців, за які Іланц успішно упорядковував списки душ, що повинні були заново відродитися, а Алкор виступав його опорою та силою, що допомагала тримати в цьому світі цілителів на ногах. В самого Деміурга не було часу пояснити як це робити, але на диво з цими справами допоміг Разіель. Він показав, як правильно використовувати спис Алкору, а Іланцу триматися на ногах при черговому спалаху занепаду сил. Більше мороки було лише з сувоями переліку душ. Йому не подобалися папірці, він давно їх замінив на "голограми", але нічого не вдієш, Тхао був старого загартування, і не любив нововведень.

Сам же Бог Життя згасав з кожним днем все більше і більше, поки Деміург не з'явилася з сяючим салатовим каменем у руках. Не втрачаючи ні секунди вона дістала кристал з грудей Тхао і розбила його, утримуючи при цьому силу в руці. Іншою рукою вона змусила камінь обертатися навколо своєї осі, огранюючи його тим самим до неймовірно красивого хризоліту. Після склала руки разом і продовжуючи оберти стала наповнювати нову оболонку силою Тхао. Коли ж магія закінчилася, вона вставила кристал душі назад у груди лося, після чого той зміг зітхнути з величезним полегшенням. Його переповнювала неймовірна енергія, яку вже потрібно було кудись діти. Не бажаючи більше терпіти постільний режим, Тхао миттю піднявся з ліжка і подався шукати Алкора з Іланцем. Вони були шоковані і налякані помітивши, як ця махина рухається в їхній бік, щоб висловити всю свою вдячність. Але не менш був вдячний перед Катрен, що дарувала йому життя. Деміург була задоволена собою, здається, і без цього всього, адже це її світ, і їй дуже не хотілося, щоб щось так просто зруйнувалося в ньому.

Після того, як усі прийшли до тями, боги зібралися на чергову нараду. На ній було прийнято повернути Тхао на своє місце, а Алкора з Іланцем залишити в учнях. Спис у лося не стали відбирати, але сили він більше не мав, як і небезпеки, що ним може хтось заволодіти. У всякому разі, він дійсно становив загрозу тільки в руках Бога Смерті, але таким став знову Разіель. За час, поки він був жнецем, він усвідомив скільки дурниць накоїв і чим могла загрожувати смерть Бога Життя для всього світу. Вони були чужі один одному, але водночас і не могли бути нарізно.

Вирішивши на цьому всі питання, Алкор з Ланцем повернулися на базу для чергового продовження своєї роботи. Пісочний годинник знову пішов своїм ходом, та астральний паровоз почав курсувати світом. Все стало на кола свої, де кожен знайшов те, чого хотів — мир і спокій.

---