Атлу Фогва — Вампіри

---

Багато хто чув за вампірів, та має якусь уяву за те, хто вони такі, але чи насправді ви їх так добре знаєте?

Як вказувалося у статті з драконами, то вампіри мали доволі складний шлях свого існування. Спершу вони були драконами пітьми, яких прокляв Бог Магії, а на далі вигнанцями що оселилися у своєму окремому поселенні Антара. В ньому ж вони отримали здібності від Богині Пітьми через кров, а самі себе стали звати сангуїсами.

---

• Сангуїси — колишні дракони пітьми, які втратили свої здібності до темної магії, довголіття та тваринний вигляд. Але Богиня Пітьми від них не відвернулася, та вирішила повернути своїм «дітям» втрачене хоч частково. Їй потрібна була енергія відновитися через зовнішній світ та темряву, як колишнім драконам здібності, які б ставили їх вище за смертних. Таким чином вона запропонувала контракт крові, де вони могли через неї відновлювати сили.

Всі сангуїси мають однаково схожий вигляд та риси зовнішньості: довгі вуха, 5 пальців на лапах, крила з невеликими мембранами, на яких літати доволі складно. А ще їх очі — вони у всіх сірого кольору.

Живуть вони до 100 део як звичайні смертні, та не мають ніяких унікальних здібностей, якщо того самі не побажають. За побажанням, мається на увазі, вживання крові. Це не обов’язкова річь в їх житті, але якщо почати її приймати, то можна отримати дуже незвичні здібності. Вона наділяє їх великою силою та витривалістю, їх реакція стає неймовірно швидкою, а за рухами не встигаєш вслідкувати. Вони стають подібно примарам, які були тільки за твоєю спиною, а через секунду знаходяться вже перед тобою напоготові розірвати. Завдяки цьому вони ще можуть робити великі стрибки з помахом крил, та більш добре триматися у повітрі. Їх зір, нюх та слух також починають сприймати все набагато сильніше та краще, тому спроби втекти від подібного мисливця для більшості можуть бути заздалегідь невдалими. Нанесення ран на цих створінь можуть звісно привести до якогось результату, але якщо сангуїс пив кров та знаходиться під її ефектом, то він має здібності зцілення власного тіла.

Здавалось би, це ідеальна істота для вбивства, яку неможливо ніяк подолати, але в них все ж є слабке місце. Так як вони діти пітьми, то відповідно їх лякає світло. Але не те що падає з неба від сонечка, а магія світла. Якщо використовувати цю магію проти них, то ефект крові починає спадати, а самі вони стають дуже вразливими для нападу.

Що стосується довголіття, то воно також йде від вживання крові. Є чіткі проміжки часу, в які сангуїс має вживати її, щоб зупинити старіння та смерть. Хтось може почати це робити у юному віці, та залишити собі вигляд під цей вік, хтось може почати це робити вже ближче до старості, та їх вигляд буде таким назавжди. Кров не омолоджує, а лише «заморожує» фізичний вигляд. Якщо обірвати режим вживання крові у смертному віці, то сангуїс почне швидко старішати наздоганяючи втрачене, якщо ж він переступив свій смертний вік, то повернутися до режиму в нього часу буде вже менше, та він помре просто таким який є.

Також, ті хто переступив смертний вік звуться стародавніми, та впізнати їх легко можна по очам — вони змінюються з сірих в червоний, тим самим символізуючи залежність від крові. Але у стародавніх сангуїсів теж є свої «смертні» проблеми. З часом деякі починають гірше бачити, чути та уловлювати запахи, і тільки під ефектом крові, це повертається з надбавкою до них на деякий час. Сангуїсам не обов’язково вживати кров кожного дня, щоб випадково не померти. Вона дає запас життєвої сили ще на дні, або навіть тижні, в залежності скільки її прийняти та якої вона якості. Таким чином її вплив можна поділити на 3 стадії:

• 1. Під ефектом крові, що надає неймовірні здібності;
• 2. Ефект крові закінчується, але запас життєвої сили ще є, щоб знову її не вживати;
• 3. Запас життєвої енергії закінчується та це веде до загибелі.

Якісна кров, це та кров, яка була отримана від здорового дарторіана. Тваринна кров трохи менше має ефекту на сангуїсів, тому вживати її доводиться більше.

Цікавим є ще той факт, що при схрещені сангуїса з дарторіаном, у 99% народиться сангуїс. Їх спадковість дуже сильна. Але чистокровність теж виражається у зовнішності — в схрещених нема 5 пальця на нозі.

---

Тож фізіологію сангуїсів ми розібрали, але хто такі вампіри? Насправді, це ті ж самі сангуїси, тільки під іншою назвою. Це ті, хто вирішив покинути поселення Антара в пошуках чогось нового, якогось розвитку серед дарторіан, бо в поселенні відчувалася певна стагнація, яка насправді там присутня і до цих часів. Це поселення живе старими традиціями з део в део, та «стабільність» їх головна відзнака.

Вампіри звісно теж зберігають традиції з покоління в покоління, але вони відносяться чисто до сімейних цінностей, а не того що твориться в їх оточенні. Вони прагнули прогресу та якогось порядку, який би відрізнявся від того що був у сангуїсів. Таким чином вони рухалися з тих давніх часів аж до 1333 део.

Більшість вампірів оселилося по сусідству з Дерідором, та мали свого герцога, який був відповідальний за них всіх. Їх містечко звалося Моантру, та в ньому були свої особливі правила поведінки та етикету. Вони радикально відрізнялися від своїх давніх диких пращурів у всьому. Культура — це була головна їх риса.

Вони дуже цінували свої сімейні древа, та зберігали майже всі великі історії свого роду. Вони були перші, хто до ім’я доєднав прізвища, тобто показник того, хто твої пращури та ким ти сам є, з якої родини.

Жили у розкішних будинках, а інколи і цілих маєтках. Носили такий багатий на вигляд одяг, який собі не кожен ще аристократ міг дозволити. Їх мова та письмо були проявом справжньої інтелігенції. А відношення до інших смертних відкритим та доброзичливим. Вони були готові завжди поділитися всім чим тільки можна, та влада міста Дерідора здається не дуже хотіла приймати їх допомогу. Вампіри відчували від тих якусь заздрість, по відношенню до них, але вони не наполягали на змінах. Вони продовжували жити своїм розміреним темпом, в якому пощастило народитися Атлу.

---

---

Життя Атлу

Атлу Фогва — чистокровний вампір 24.09.1333 део народження. Виховувався в не повній сім’ї матір’ю та старшою сестрою. Ріс як вампір середнього статусу, тобто не маючи якихось переваг серед вищих, та не опускаючись до безхатьків.

Його життя здавалося простим та звичайним. В дитинстві він вчився добре, в поведінці теж мав найкращі бали. Етикет — це першочергове чому мав навчитися кожний вампір. А потім вирішив податися в медицину та вивчитися на лікаря. Його цікавив цей напрям, пізнати будову живих створінь, так і те як вберегти себе та інших від захворювань. Вампіри були дуже близько пов’язані з кров’ю, через що могли підчепити чи переносити небезпечні хвороби.

В 20 део Атлу зустрів своє перше кохання — Акрезу. Дівчина була з сім’ї аристократів тож вихованням її займалися не гірше вампірського етикету. Батьки дуже сподівалися ту віддати за когось статусного, тому від зустрічей доньки з Атлу були не дуже у захваті. Вампір хоч і був близький до еліти, але нею не був. Тому час від часу вони проводили час потайки, мрійливо плануючи майбутнє, та те як вони ще довели б її батькам, чого Атлу гідний.

Це була неймовірно сильна та взаємна любов, але тривала вона дуже недовго. Ще через део Акрези не стало. Дівчина захоплювалася кінною виїздкою і тримала свого коня, який мав необережність впасти на неї та нанести травми не сумісні з життям. Атлу це дуже сильно вразило та десь всередині він загинув разом з нею. Її батьки навіть не хотіли його бачити на похоронах, тож він слідкував за всім обрядом поховання здалеку, не маючи змоги навіть поцілувати її на прощання. Це його так вивело з себе, що він не знайшов на кого скинути свій гнів і розпач, як на ту саму тварину, що це зробила. Наступного дня, коня знайшли в деннику з розірваним горлом та знекровленим. Він зненавидів цих істот всією душею.

Ще протягом декількох део, Атлу став дуже замкнутим та нервовим в поведінці. Він продовжував вивчати медицину, але його поки не допускали до хворих через його особистий стан. На цьому ґрунті невдач він завів собі нове хобі — бойові мистецтва. Взагалі він ніколи не думав цим займатися, але треба було кудись виливати свою лють. Тільки з часом він зрозумів настанови вчителя, що це не просто вид мистецтва, де ти у гніві набиваєш комусь пику, а що це про твою стриманість, зосередженість та прохолодність. Через цей напрямок він почав знову себе брати в руки та шукати свій шлях, який все ж дав свої плоди. Атлу став більш спокійно себе поводити при всіх, підтримувати робочий етикет не висловлюючи ніяких емоцій. Він занурився у роботу і своє діло, та не дивлячись на таку холодність зі свого боку, почав мати успіхи у лікуванні — привертати на себе погляди інших поважних дарторіан з вампірами.

До 40 део, Атлу почав бути лікарем у вищих вампірів та дарторіан. Він міг дозволити собі ні в чому більше не відмовляти, бо золутків було достатньо для гарного життя надовго, а зв’язки з таким суспільством, дали йому доступ до більш цінної крові. Якщо до цього доводилося перебиватися тваринами, то тепер це була кров дарторіан.

Але до 48 део про гарне життя довелося знову забути. Правитель того часу, Гоззо, вбив герцога вампірів — Йотлана Днуар. За його смертю почалося переслідування вампірів та їх винищення.

---

• Прокляття крові — полювання на вампірів, що йшло з 1381 по 1470 део (89 део) за наказом правителя Дерідора Гоззо. Метою його стало просте винищення вампірів з хибним звинуваченням в тому, що вони виявилися зрадниками та мали намір йти проти влади Гоззо. Насправді, історія була зовсім інакшою.

Гоззо був правителем якого охопила ідея довголіття, але сам він належав до виду звичайних смертних. На той час йому вже було 54 део та питання вставало дуже гостро. Його радник, Онтер, був драконом, що за природою живуть довго, але він не міг тому нічим допомогти, окрім як порадити звернутися до вампірів. Він розповів тому, що ті використовують особливі чари для довголіття, але для цього потрібна кров. Гоззо звісно знав за вампірів, більше того, вони жили впритул до його володінь тож мав з ними справи, але ніколи про це не замислювався. Він звернувся до герцога Йотлана, бажаючи дізнатися про цю магію довголіття, але той сказав, що нічим йому не допоможе. Їх дар йде з народження, цьому навчитися неможливо. Через це Гоззо дуже розлютився, та розуміючи що герцог не стане йому допомагати, вирішив вбити його та всіх інших вампірів. Він не хотів бачити біля своїх володінь когось, хто мав подібну силу та міг в майбутньому зайняти його місце.

В перший тиждень багато вампірів загинуло. Не зважаючи на їх силу, вони не були готові до подібного нападу. Хтось не мав доступу до крові, хтось взагалі ніколи не бився, комусь довелося тікати з дітьми. Гірше було тільки, що деякі мисливці мали при собі артефакти — каміння світла. Вони мали в собі зачаровану магію світла, а вона в свою чергу послабляла вампірів та їх силу. Вампіри були дітьми пітьми, магія світла — їх ворог.

Атлу в перші години нападу не думаючи попрямував до маєтку своєї матері та старшої сестри, але коли дістався до нього, то тих вже не було вдома. Тіла він також не знайшов, тож розумів що ті скоріш за все змогли втекти. Проте сам він не збирався тікати. Він повернувся до найбільш гарячих точок боротьби вампірів проти мисливців, та намагався рятувати своїх як лікар. Декілька тижнів вони намагалися ще триматися, але натиск був дуже сильним, і містечко Моантру було повністю покинуто вампірами. Вони були змушені тікати подалі від земель Гоззо та його мисливців для віднови сил та розробки плану дій. Але цього так і не сталося.

Вампіри занадто розбрелися хто куди, і зібрати в купу їх не міг ніхто. На місце герцога вставати ніхто не хотів, та й просто не мав змоги. За цей час ще Гоззо встиг зробити світові стіни (щит) довкола Дерідора, які дуже сильно давили на вампірів, тож це було якимось самогубством. Вампіри просто вирішили покинути землі Дерідора в пошуках нових домівок та там, де їх би не дістали мисливці. Атлу, таким чином, з деякими оселився в сусідньому містечку шахтарів — Сактоур. На той час воно ще не було прив’язане до земель Дерідора, тож там можна було себе почувати відносно в безпеці.

---

• Сактоур — містечко яке дослівно перекладається як «місто сонця». Назву воно отримало через те, що на будинках багато вітражних та яскравих скляних виробів. Коли сяє сонце, вони всі на ньому починають «грати» та відсвічувати кольорових сонячних зайчиків. Це підіймає настрій місцевим та дає надії на те що все буде добре, тому що більшість з них мали працювати в шахтах, де подібної краси їм було не побачити та був великий ризик взагалі звідти не повернутися.

В ті часи містечко було зовсім нове, можна вважати було селищем, та місцевих виходило порахувати на пальцях. Поява вампірів у ньому для жителів стала несподіванкою, та вони не знали як з тими бути. Але самі вампіри запевнили що не бажають з тими сваритися та тим паче починати якусь нову криваву різанину за місце. Вони запропонували угоду, в якій отримували прихисток, а натомість давали нову робочу силу та захист в цьому місці. Місцевим ця ідея сподобалася, бо у вампірів і справді були куди більші переваги працювати в шахтах та і вони могли в них ховатися, на випадки рейду мисливців аж до цих земель.

Таким чином продовжувалося багато део. Сактоур став розквітати завдяки успішним вилазкам до шахт вампірів, а самі вампіри ж мали нове житло та сховище від сильніших за них нападників. Звичайних дарторіан мисливці не чіпали, а самих вампірів ніколи не могли знайти. Місцеві завжди заздалегідь тих попереджували про «гостей». За цей час Атлу встиг стати новим герцогом вампірів, хоч йому цей титул не дуже подобався. Просто він був єдиний, хто ще міг всіх тримати у купі та виступати за головного серед них. Настала невеличка ідилія, в якій вже не хотілося аж ніяк згадувати часи життя у Дерідорі, та намагатися повернути втрачене.

Проте, у 1470 део дійшли чутки, що Гоззо отримавши довголіття, не став себе стримувати на своїх бажаннях повної влади, тож в його планах було розширення території. Насправді він займався цим вже давно, але напрямок був протилежний містечку Сактоур, тому воно довго не мало й уяви про те що коїться десь там. Ця інформація прийшла лише тоді, коли Гоззо вирішив далі прямувати у їх бік. Атлу це досить насторожувало, але вони не мали достатньої сили щоб йти проти армії тирана. В ньому знову закрався відчай, що це не спиниться ніколи, і що доведеться вічність тікати. Але порятунок знайшовся.

Одного дня місцеві забили паніку ховатися вампірам, бо до них прямував дуже дивний гість. Атлу не розумів що в тому було дивного, поки сам не побачив все на власні очі. Це справді було в новинку зустріти в цих краях гарпію та й ще з невеликим військом за спиною. Від них можна було очікувати чого завгодно, тож вампіри вирішили відвести дітей та слабких у шахти, а самі сховалися біля будинків для нападу, якщо чужинці опиняться ворожими для дарторіан.

Чужаків зустріли в поселенні насторожено, але деякі намагалися бути більш привітними. Старший містечка став цікавитися, що тих привело до цих земель, та відповідь отримав дуже незвичною. Головний серед всіх цих чужаків представив себе як гарпія з країв Хтортіа, та звали його Фаіре. Головною ціллю його подорожі було вбити правителя Гоззо, але для цього йому була потрібна підтримка вампірів та він знав, що основна частина ховається в цьому місці. Місцевих це трохи вибило з пантелику, та вони почали цікавитися звідки така інформація, немов ніколи тут ніяких вампірів не було, але Фаіре був дуже наполегливим та покликав свого шпигуна серед народу. Той миттю підбіг до Фаіре та підтвердив слова за вампірів. Він розповів все, що дізнався за них до малих подробиць, тим самим надаючі слабкі місця для нападу, якщо ті не захочуть себе проявити. А якщо все ж захочуть не для розмов, то Фаіре натякнув що в нього та його людей, є деякий артефакт, якого вампіри так уникають. Атлу нічого не залишалося як предстати перед Фаіре. Він не розумів з ким той прийшов все ж воювати, з Гоззо чи його побратимами вампірами, до чого ця вся вистава та погрози. Фаіре запевняв що це лише міри обережності, такі самі як в вампіра проти нього, та він дійсно хоче укласти з ними угоду. З великим сумнівом Атлу запросив того до себе в будинок, де зміг представитися краще та вияснити всі обставини тет-а-тет, після яких вони все ж склали договір.

Фаіре мав невелику армію готову битися проти Гоззо, заради того щоб захистити свої землі від найближчих нападів, він мав запальний дух відстоювати своє. Атлу ж мав гарну силу у вигляді вампірів, що бажали того самого, але магія їм це не дозволяла зробити вже давно. Тож головною тактикою було з боку Фаіре знищити джерела магії світла для вампірів, щоб надати тим вільний доступ для битви та тим самим зрівняти шанси свого війська проти армії Гоззо. І цей план спрацював. Битва була дуже кривавою, хоча б від того що вампіри жерли нападників без роздуму, та кров’ю зцілювали себе і поповнювали сили. Тим часом Фаіре з Атлу змогли дістатися до лігва Гоззо з Онтером. Фаіре перехопив радника на себе, поки Атлу зміг з легкістю покінчити з самим правителем. Після чого кинувся на допомогу гарпії, бо сили їх двох навіть було замало вбити дракона не напружуючись, але вони все ж змогли це зробити. Ця сцена була дуже іронічною тим, що дракон світла приніс у світ пітьму, в той час як діти пітьми, добилися нового світла для світу з допомогою сторонніх.

Дерідор знову став вільним для вампірів, та вони змогли повернутися до нього, хоч місцеві все ще були не у захваті з цього. Звісно десь проскакували жорстокість та сутички між всіма, але це був тільки початок великого відновлення міста та встановлення нових порядків в ньому.

Фаіре став новим правителем, як і було в його планах, а Атлу за угодою отримав мир та спокій для вампірів. Нажаль тільки містечко Моантра повернути вже не вдалося. За цей час воно злилося з Дерідором ставши його новим районом, але Фаіре не став претендувати на цю ділянку як на свою повну власність, дозволивши вампірам знову там оселитися. Маєток герцога Йотлана на диво за стільки років все ще існував на своєму місці, та Фаіре запропонував Атлу оселитися в ньому, як головному хранителю цієї жахливої історії та тому що він його заслуговував своїми вчинками. Атлу звісно прийняв новий дім, але він просив не звати його герцогом. Так, він міг подбати про порядок та етикет вампірів серед дарторіан, міг за них ручатися, але він ніколи не хотів бути їх главою та займатися усіма цими вищими справами на паперовому рівні, або як дипломатією. На що Фаіре тоді запропонував Атлу стати його власним охоронцем, а на місце герцога поставити когось іншого, і вампіра цей розклад більше влаштував. Він почав допомагати піднімати місто з тих руїн, до яких його привів Гоззо та слідкувати за Фаіре до певного часу.

---

Великою подією окреслився 1477 део, бо народився Алун-Терос — син Фаіре та його дружини Фіни. Він був дуже дорогою дитиною для подружжя тож Фаіре без роздумів звернувся до Атлу за проханням. Воно було доволі простим і складним одночасно, бо в ньому вказувалося слідкувати за його дитиною, оберігати так само, як колись він оберігав його самого. Але якщо Фаіре був вже дорослим та мав при собі здібності битися, то тут було ще зовсім немовля, для якого довелося стати ледве не третім опікуном. На початку Атлу не дуже розумів це мале пташеня, але коли воно почало дорослішати, та вже намагалося ходити і розмовляти, Атлу якось більше перейнявся їм. В батьків інколи не було можливості надати дитині звичайного просто дитинства, окрім як вчити навичкам які йому могли знадобитися як майбутньому правителю, тож цією нішою зайнявся Атлу. Він супроводжував дитину по різним місцям, куди б здавалося, ніколи не ступила нога його батьків як вже вищих осіб. Звичайний соціум, де він міг себе відчути простою пташкою без якогось піднесеного статусу. Тим самим Алун дуже сильно прив’язався до вампіра, та мав до нього навіть більше довіри ніж до своїх батьків. Він не боявся розповідати тому всі свої таємниці, бо Атлу ніколи того не сварив за якісь неправильні думки або дії. Лише наставляв та захищав.

Атлу теж в свою чергу не зміг більше відв’язатися від цієї пташки. Алун наче став для нього якоюсь ціллю життя, де він мав завжди бути поруч. Він завжди був готовий за нього вбивати, якщо цього потребувала обставина, або просто підставлятися на виплакатися тому. Здавалося, що він навіть віддав би своє життя, заради того щоб тільки надалі жив Алун-Терос. Та на велике диво, пташеня росло з дуже добрим та тендітним характером, тож ніколи не зловживало відданістю Атлу, як могли б вчиняти це більш балувані діти.

З дорослішанням звісно Алун-Терос мав часи просто нестерпного характеру, а інколи і дуже жорстокого, але Атлу продовжував бути з ним поруч, розуміючи що якщо не він, то ніхто більше не зможе впоратися з цією пернатою халепою. Навіть в ці часи він залишався тим самим, хто завжди був готовий підтримати та наставляти на вірний шлях.

Таким чином, коли Алун зміг стати другим правителем Дерідора, то він не розглядав жодних пропозицій кого взяти собі в радники, окрім як Атлу. Він хотів щоб той був завжди поруч, як його охоронець, так і той, хто ніколи не дасть збитися зі шляху.

---

За ходом цих подій, могло бути втрачене питання того, куди ж подівалися мати та сестра Атлу. Але відповідь дуже проста. Він так і не зміг їх більше знайти та не дізнався що з ними сталося. Лише через дуже великий проміжок часу, для нього стало сюрпризом зустріти вампіра підлітка, який намагався як тільки можливо достукатися до Атлу, та довести що він його спадкоємиць, який потребував захисту.

Нортен Гроу — вампір 10.10.1503 део народження. Мати його була звичайною дарторіанкою яка працювала у винограднику, та слідкувала за тим як росте виноград, а батько був вампіром, що власне робив з того винограду якісне вино.

Сам Нортен ріс за всіма правилами етику вампірів, але в сім’ї все одно була присутня доволі спокійна та проста атмосфера. Вони ніколи не мали ворогів, жили звичайне життя, просто роблячи те що їм подобалося, та те що потім мало попит у дарторіан. Їх будинок навіть був доволі віддаленим від Дерідору, для кращого місця вирощувати виноград. Але все одно це не змогло відвести біди від його родини.

В свої 16 део Нортену пощастило залишитися в живих, тільки тому що він не був на той час вдома, а ось його батьки були знайдені вбитими. Він не розумів що сталося, та чого хотіли кривдники, бо усі речі були на своїх місцях, тож в ньому закралися паніка та відчай. Його охоплював жах за батьків, та жах що він залишився один, його могли шукати щоб завершити почате. Він не знав що робити, як йому поступити краще, поки не згадав за слова батька про лист, який передавався з покоління в покоління. Знайшовши його в відповідному місці та прочитавши, він був дуже здивований його вмісту. В ньому було вказано знайти Атлу Фогву, якого Нортен знав зі слів батька та й в цілому як верхівку міста Дерідора, але він взагалі не уявляв, як мала відбутися їх зустріч, як того вампіра спіймати. Все ще приголомшений він спробував взяти себе в руки, сховав листа у сумку та відправився спершу по вартових, щоб ті допомогли розібратися з батьками. Вони ж потім дослідивши вміст листа змогли тому спростити процес зустрічі з вампіром.

Атлу був шокований отримати лист, в якому вказувалося, що він був єдиним опікуном якомусь малому хлопу, та його просили з цим щось зробити. Він думав це який дурний розіграш, або працівники дитячого будинку щось наплутали, але ті були дуже серйозними у своїх словах. Нортен був дуже наляканий побачити свого далекого родича, якому навіть було важко вигадати назву положення у сімейному древі, але він дуже сподівався, що той від нього не відвернеться. Атлу дуже скептично того досліджував, поки все ж не отримав листа з його рук що був написаний ще у 1381 део, саме коли почалося Прокляття Крові. Він був адресований від Ільтуни, його старшої сестри, її дітям, де вона згадувала за свого брата як порятунок для них якщо з нею щось станеться, і вклала додатково фотографію Атлу, щоб вони розуміли кого шукати краще. Але лист її дітям так і не став у пригоді, як і наступним поколінням аж до самого Нортена. Вампіра це звісно дуже вразило, він не очікував побачити якісь згадки від сім’ї на цей час, та став дивитися на Нортена вже під інакшим кутом. Безперечно це був не розіграш, та подібне провернути було просто нереально, щоб ввести його в оману. Тож Атлу нічого не залишилося, як забрати молодого вампіра під своє крило.

Розглядаючи справу вбивства батьків Нортена, Атлу не міг зрозуміти чому так сталося. Скільки не намагалися шукати хоч якісь зачіпки того хто це міг зробити, то нічого не знаходилося. Ця справа так і залишилися не завершеною. Але заради безпеки хлопця, він вирішив того сховати, і відтоді його стали звати Длай Фогва, а по всім документам Нортена Гроу просто не стало. Деякий час Длай ніде не з’являвся, щоб потягнути строк та дати зловмисникам забути про нього, а Атлу же забрав собі володіння його батьків та навів там трохи порядку. Тепер в нього крім купи інших турбот була ще виноробня, за якою він, насправді, не мав часу спостерігати, тож найняв для цього більш відповідальних дарторіан. Коли Длаю стало 18 део, то Атлу подарував юному вампіру його будинок та виробництво назад. Все ж таки, тому треба було вже шукати своє власне діло, а те, чим займалися його батьки, йому підходило як найкраще.

Так Длай став жити то в маєтку Атлу, в більш холодні часи, та в своєму власному будинку коли теплішало — починався сезон нового виробництва. За часи які він проводив з Атлу, вампір вчився споживати кров (вона йому не дуже подобалася) та розкривати свою силу. А з розкриттям сили, вчився її опановувати. Дядько (так звав Длай свого нового родича) завжди настоював щоб той вчився самозахисту, що це йому знадобиться у житті, і діватися були нікуди.

---

Так йшли часи до 20 део Длая. Великою бідою стало те, що вампір підхопив хворобу перевертня.

• Хвороба Перевертня — дуже небезпечний вид захворювання, що передається через кров. Головними рисами її прояву на хворих є роздратованість та деградація розуму до диких інстинктів. Спочатку це проявляється напливами, тож не завжди можна помітити, спираючись що просто був поганий день, але потім стає гірше. Хворі можуть навіть не помітити коли в них почалася та закінчилися фаза хвороби, можуть знайти себе випадково не там, де були з самого початку, не можуть згадати що робили. На 3 стадії вони починають становитися тими самими «перевертнями», але це проявляється лише у гвідейнів, що мають другий вигляд тварин. Їх фізіологія починає змішуватися між двома виглядами, та вони становляться антропоморфними жахливими істотами. Через це хвороба отримала свою назву. На 4 стадії хворі вже втрачають розум з кінцями, а повернути їх в нормальний вигляд неможливо, тому таких зазвичай відловлюють та просто вбивають, як потенційну загрозу для інших.

Довгий час Атлу підозрював свого вихованця в чомусь нечистому, але й залякати не хотів, щоб той кудись взагалі не втік під дією хвороби. Він очікував моменту, коли буде як найкраще того впіймати. Проте, полюванням зайнялися ще вартові. Тільки вони не розуміли кого треба шукати, тож відловлювали любих підозрюваних схожих до вампірів. Одною з спійманих стала Мілен.

Мілен — кажан 26.07.1501 део народження. З самого дитинства росла в дитячому будинку, бо матері матукі нічого не залишалося, як кинути її там. Вона була досить незвичною за своїм походженням, і це мало деякі проблеми щоб вписати її в суспільство. Банально, вона не могла нормально носити одяг через мембрани крил. Вихователі порадившись з керівниками, вирішили віддати ту до хірурга, що зміг обрізати крила до вигляду подібного вампірським, тому одяг більше для неї не мав проблем. Але от літати, вона вже не могла повноцінно.

Все життя вона ловила на собі погляди не дуже доброзичливих дарторіан, вони постійно її пригнічували, казали що вона вампір невдаха і тут їй і місце — в ґрунті йорзатися. Хоча вона була звичайним кажаном, дитиною матукі та дарторіана, що є дуже рідкісним випадком. В них були відмінності в очах, положенні пальців на ногах та мембранах крил, але мало хто знав за кажанів через неосвіченість, особливо зі знівеченими тепер крилами, доводилося все це терпіти в свій бік.

В свої 20 део вона влаштувалася працювати в магазинчику прибиральницею, бо більше ні до чого не мала якихось здібностей, та й нікуди її не хотіли брати. І так собі жила поступово до часу, коли Длай захворів. Одного вечора, вона знайшла постраждалого від руки вампіра, та намагалася йому надати допомогу, привести до тями, але була схоплена вартовими як підозрювана, бо знову ж таки її поплутали з вампіром. Цей слух дійшов до Атлу, він не розумів кого ті вполювали, бо головний винуватець досі був на волі. Навідавшись до тієї у темницю, Атлу був дуже здивований побачити кажана, і здається цей випадок його жахливо розвеселив. Він миттю зняв з неї всі звинувачення, та її змогли відпустити назад на волю, виплативши звісно золутки за непорозуміння, але та стала переслідувати вампіра. Як би вона ненавиділа кровопивць через порівняння її самої з ними, в Атлу вона бачила якусь надію для себе, хоча б тим, що той одразу зрозумів її природу. Вампір все ж вислухав її та дав тій шанс себе проявити. Він ніколи не любив чужих в домі, але маєток досі виглядав не в самому кращому стані. Вона влаштувалася у нього покоївкою, стала слідкувати за порядком та вести камералістику з фінансами. Атлу навіть в своїй манері не одразу помітив зміни, але коли це все ж сталося, то був дуже здивований. Вона і справді відповідально відносилася до свого діла, а також не брала на себе багато уваги яка б втомлювала вампіра. Тож таким чином вона стала мешкати в його маєтку та слідкувати за ним, поки сам вампір міг тижнями бути де інде, а не вдома.

Що стосується самого Длая, Атлу все ж його спіймав та зайнявся лікуванням. Всім постраждалим від нього також була надана допомога. На щастя, Длай нікого не вбивав, лише трохи «грабував» крові, але вони мали пройти курс лікування від хвороби перевертня, якою міг тих заразити вампір.

---